Пишна Г.В.
Вчитель
Новопразького НВК
Української мови і
літератури
СТРУКТУРА
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ «ПРИРОДА» У ТВОРАХ ЯРА СЛАВУТИЧА
Розвиток
лінгвістичної науки супроводжується інтенсивним пошуком теоретичних основ
дослідження лексико-семантичного рівня, встановлення його
семантично-структурних елементів, відношень між ними. Велика кількість одиниць
представляють у лексичному складі української мови різноманітні сторони
дійсності, зумовлює наявність різних за обсягом лексико-семантичних утворень,
докладний та всебічний аналіз яких визначає одне із завдань сучасної
мовознавчої науки [2, с. 14].
Поле як
лінгвістичне явище перебуває в центрі уваги мовознавців протягом останніх
десятиліть. Існують різні визначення цього терміна. Поняття лексико-семантичне
поле розроблене Е. Оксааром і
О. Духачеком, хоча термін «поле» ввели до
обігу семасіології німецькі мовознавці Г. Іпсен і Й. Трір, а семантичне поле
описам Л. Вайсгербер [1, с. 125]. Перше визначення терміна «семантичне поле» як
сукупності лексем, що мають інтегральне значення, належить Г. Іпсену.
У сучасній
лінгвістиці лексико-семантичне поле – це семантико-парадигматичне утворення, що
має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну
частину в тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного
переходу. Як зазначають Ю. Апресян та М.
Нікітін, їхня будова повторює принципову будову багатозначних слів.
Яр Славутич – дуже помітна
постать серед поетів, заангажованих природою рідного степового краю.
Мовотворчість Яра Славутича
розглядається у дослідженнях сучасних мовознавців та літературознавців.
Зокрема, Б. Чопик у статті „ Неологізми Яра Славутича” аналізує оказіональну
лексику поета [6, 89],
Я. Савка зосереджує свою увагу на гетьманській ідеї у творчості Яра Славутича [6, 67], О.Буйняк написав статтю „ Морська
тематика у творчості Яра Славутича” [6, 116], Л. Мурович − „ Санскрит-ська символіка в Мудрощах
мандрів Яра Славутича” [6, 126], А. Власенко-Бойцун висвітлила місцеві назви в поезії Яра
Славутича [6, 105].
Також багато праць, присвячених творчості видатного письменника, публіциста,
науковця, бачимо у науковому доробку Л. Лисиченко, В. Чабаненка, В. Жили та
багатьох інших відомих науковців. Написано ряд рецензій щодо аналізу збірок
поезій Яра Славутича.
Важливість концепту «природа» в
ліриці Яра Славутича визначається колом його смислових реалізацій, до числа
яких входять як загальноприйняті трактування, так і авторське бачення. Природа
виступає у функції універсального матафоризатора і як один із елементів
концептуального каркаса визначає шляхи та способи інтерпретації світу поетом.
Авторський концепт «природа» має
складну структуру, оскільки формується з інших концептів, які об’єднують у собі
образи різного ступеня узагальнення. Зокрема серед складників аналізованого
концепту виділяємо концепти космічних стихій, явищ природи, географічні назви
міст та річок, пір року тощо.
Ю. Лотман стосовно
художнього простору зазначає, що „ простір у художньому творі моделює різні зв’
язки картин світу: часові, соціальні, етичні та інші” [3, 6].
Коли аналізуємо мовну картину світу письменника, то
поєднуємо її з усією широтою духовної діяльності людини: „ Позначення окремих
внутрішніх і зовнішніх предметів справляє більш глибокий вплив на чуттєве
сприймання, фантазію, почуття і через взаємодію цих явищ − на характер взагалі,
оскільки в цьому випадку справді сполучаються природа і людина, справді
матеріальна речовина з духом” [5, 86].
Так репрезентантом концепту Природа є мікрополе такого просто-рового поняття, як степ.
Словесними замінниками, що мають смис-лову наповненість образу, є різні реалії,
що розкривають лексичне багатство творів Яра Славутича. Часто зустрічаємо і
саму лексему степ, у якій відбивається любов до
рідного краю, України:
Степи Херсонщини,
степи родимі, Соломоверхі клуні
на току, Розлогі верби в ранішньому димі, − Вас не забуду на своїм віку! [8,
30]. Іду степами по стрункій дорозі,
Яка година випала мені! [8, 9]. Йому не шле проміння небо, Його не радують
вітри.
Йому, замореному степом,
І пар
наказує: „ Помри!” [8, 13].
Під синім небом, над ясним колоссям, Серед степів, де грала ковила, Де щастя й горе водночас велося,
Моя
херсонська юність розцвіла [8, 15]
Образ
дикого степу створює асоціативні уявлення рослинних універсалій, збагачених
метафоричним значенням, на зразок: ковила,
конюшина, молочай дірчавий, вихласті клени, стрункі тополі, розлогі верби,
Євшан-зілля, чари чебрецю, крутогір дубовий, кущі акацій кучеряві тощо.
«Концепт
«степ» також виконує важливу експресивну функцію: взаємодіючи з іншими лексичними
одиницями, він породжує експресію наснаги, піднесеності, формує конотації
«упевненості в майбутньому», «нових життєвих перспектив», «молодості».
Семантичну модель концепту складають лексеми та їх сполучення на зразок: пухка родюча нива; колос колоса питає; під
синім небом, над яким колосся; розорані клини й долини, заорано лани; довга
скирта жовтих площ; валків спахання4 в глибінь іде коріння, воскується насіння;
ростемо сажні, щасливі на легкій родючій ниві тощо» [4, с. 120 – 121].
Хай милуюся, як ниви
Пахнуть спілими хлібами,
Пахнуть коренем вологим,
Пахнуть сонцем степовим!
Подібно до
того як людина і природа взаємодіють і взаємопов’язані, так і опозиційні
фрагменти концепту «степ» виступають двоєдино, в одночасному співіснуванні з
різними варіативними відтінками. Індивідуально-авторська художня творчість
вносить у це співвідношення певні суб’єктивні акценти. Лексеми колос, перепілка, вітер, тирса, метафоризуючись,
формують позитивні оцінні конотації на основі таких перенесень, як:
«неживому – неживе»
Джерельно б’ють глибинні соки,
Цілющі, як дощі
О земле рідна, дай напою,
Щоб колосився спів.
(3,с. 12)
Чабанська юність! Слово відшукаю,
Щоб ти з долини встала хоч на мить.
Вода холодна хлюпотить із гаю,
Гарячий
вітер тирсою шумить. (3,с. 16)
«Неживому – живе»:
Під синім небом, над ясним колоссям,
Серед степів, де грала ковила,
Де щастя й горе водночас велося,
Моя херсонська юність
розцвіла.(3,с. 11)
«Живому
– живе»:
Тоді хвилюйтеся
до сонця
Під перепілчині
казки,
Пісні смаглявого
херсонця
Важкі,воскові колоски!
( 3,с. 10)
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Антонов
А. Ю. Исследование структурной организации лексико-семантического поля: дис.
канд. филол. наук: 10. 02. 19. – К., 1987. – 191 с.
2.
Багмут
Ірина Віталіївна. Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній
українській літературній мові (склад, структура, парадигматика): дис. канд.
філол. наук: 10.02.01/Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К., 2007. - 236арк. - Бібліогр.: арк. 201-231.
3.
Лотман Ю. М. Проблемы художественного пространства в прозе Гоголя
// Труды по русской и славянской филологии: ХІ: Литературоведение.−
Тарту,
1968.− Вып. 209.
4.
Славутич Я. Твори у 2-х т.– К.: Дніпро,
1994. Т. 1: Поезії.– 671 с.
5.
Сологуб Н. М. Мовний портрет Яра Славутича.− К., Вінніпеґ, 1999.− 152 с.
6.
Хрестоматия по истории языкознания ХІХ− ХХ веков.− М., 1956.− 450 с.
7.
Юрченко
Олександр. Естетичні пріоритети Яра Славутича у відображенні природних реалій /
О. Юрченко // Вісник запорізького осередку.
8.
Яр Славутич. Твори: В 2 т.−
К., 1994.− Т. 1.− 670 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар